Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?
Прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими.
Дуже близькою частиною мови є дієприкметник, який грає аналогічну роль у реченнях.
Історія
Праіндоєвропейські прикметники були дуже близькі до іменників і мали схоже відмінювання. У прамові вже існували два типи прикметників: неповні (невизначені, іменні) і повні (визначені, займенникові), причому другі являли собою сполучення невизначених з формами вказівного займенника *jь («той», «він»). Визначені прикметники вживалися для позначення конкретного, вже згаданого предмета з цією ознакою, а вказівний займенник, таким чином, грав роль визначеного артикля. Аналогічним чином утворюються визначені прикметники і в балтійських мовах; припускають, що ця система сформувалася ще в балтословіянський період.
Така ж система існувала у давньоруській мові: невизначені прикметники відмінювалися як іменники, визначені утворювалися доданням відмінкових і родових форм займенника *jь (и — «він», «той», я — «вона», «та», ѥ — «воно», «те»). Від форм невизначених прикметників походять сучасні короткі і деякі повні стягнені прикметники, від визначених — повні нестягнені.
Невизначені прикметники
Відмінювання невизначених прикметників було аналогічно відмінюванню іменників: чоловічого роду за типом відмінювання на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), середнього роду — теж за типом на *-ŏ (твердий і м'який підтипи), жіночого — за типом на *-ā- (твердий і м'який підтипи). Збереглися також релікти того, що деякі прикметники колись відмінювалися як іменники типів на *-ĭ і *-ŭ. Останні (на *-ŭ) перейшли у тип відмінювання на *-ŏ, отримавши формант *-kъ. Закінчення невизначених прикметників аналогічні закінченням іменників:
Немає коментарів:
Дописати коментар